Ukrainian Dreamers

Es ist eine statt­liche Sammlung von rund 5.000 Fotogra­fien und über 70.000 Negativen – zusammen fast 2.000 Kilogramm Material –, die Sergiy Lebedy­n­skyy, der Leiter des Museum of Kharkiv School of Photo­graphy (MOKSOP), einige Wochen nach Beginn des russi­schen Angriffs­krieges nach Wolfsburg gebracht hat. Die Arbeiten gehören zu der sogenannten Charkiwer Schule der Fotografie, einer Bewegung, die seit Ende der 1960er-Jahre künst­le­risch experi­men­tiert und eine Art Antihal­tung zur offizi­ellen Fotografie sowje­ti­scher Prägung darstellt. Die Werke sollten eigent­lich in dem von Lebedy­n­skyy neuge­grün­deten MOKSOP in Charkiw gezeigt werden – eigent­lich, aber dann begann im Februar 2022 der völker­rechts­wid­rige Angriffs­krieg Russlands. In sonst leer geblie­benen Trans­port­wagen der humani­tären Hilfe haben die Fotogra­fien ihren Weg hinaus aus dem Kriegs­ge­biet gefunden und landeten schließ­lich in Lebedy­n­skyys Keller in Wolfsburg, wo er seit einigen Jahren wohnt und arbeitet. Das Kunst­mu­seum Wolfsburg hat dieses Konvolut vorüber­ge­hend in seinem Depot fachge­recht einge­la­gert. Nun wird ein Teil dieser bedeu­tenden Sammlung vom 13. Oktober 2023 bis 7. Januar 2024 in der Ausstel­lung Ukrainian Dreamers. Charkiwer Schule der Fotografie gezeigt.

Die Charkiwer Schule der Fotografie hat bereits mehrere Umbrüche erlebt, welche die ukrai­ni­sche Gesell­schaft erschüt­terten: von der „schwam­migen“ Stabi­lität der Breschnew-Ära über die rasche Befreiung durch die Perestroika, den anschlie­ßenden Zusam­men­bruch der UdSSR und die Wieder­erlan­gung der Unabhän­gig­keit des Landes, die Wirtschafts­krise und die Turbu­lenzen der 1990er-Jahre, zwei Revolu­tionen und den neoim­pe­ria­lis­ti­schen Angriffs­krieg unter Putin. All diese Perioden forderten viele ukrai­ni­sche Künstler*innen auf unter­schied­liche Weise heraus und machten die Schule zu einem fließenden Netzwerk, das letztlich auf die Verän­de­rungen in seinem Umfeld reagierte. 

In politi­sche und gesell­schaft­liche Schwe­be­zu­stände versetzt, durch­lebten die Künstler*innen diese mit dem Drang zum fotogra­fi­schen Experi­men­tieren. Da sie während der Sowjet­zeit von allen profes­sio­nellen Insti­tu­tionen und dem Markt isoliert waren und auch nach der Unabhän­gig­keit der Ukraine kaum Zugang dazu erhielten, betätigten sie sich meist in ihrer Freizeit künst­le­risch, etwa in Amateur-Fotoclubs. Die Künstler*innen flüch­teten sich entweder in die Konstruk­tion subjek­tiver Welten oder äußerten sich mutig zu gesell­schaft­li­chen und politi­schen Themen.

Wenn es darum geht, die Geschichte des Nonkon­for­mismus in der ukrai­ni­schen Kunst zu unter­su­chen, ist Charkiw, das als ein wichtiges Bildungs- und Indus­trie­zen­trum gilt, vor allem durch jene Fotoschule vertreten. Einer der Gründe für die wenigen nonkon­for­mis­ti­schen Künstler*innen war die besonders strenge Kontrolle, die der örtliche Zweig des staat­li­chen Künstler*innenverbandes und die Straf­be­hörden über die Künstler*innengemeinde ausübten. Doch mehrere kleine Gruppen von Fotograf*innen, insgesamt lassen sich heute um die 40 Künstler*innen aus vier Genera­tionen dazuzählen, haben sich zu unter­schied­li­chen Zeitpunkten vorgewagt. Sie schufen Werke, die mit den sowje­ti­schen Vorgaben wenig zu tun hatten. So ist neben dem Experi­men­tellen, wie etwa Überla­ge­rungen von Dias oder durch Poste­ri­sa­tion erreichte „Fehlfarben“, auch zwanglos-natür­liche Nacktheit zu finden – in der Sowjet­zeit schnell als Porno­grafie verurteilt.

Von der ersten Genera­tion um Boris Mikhailov und Evgeniy Pavlov über die Gruppen SOSka und Shilo zu aktuellen Arbeiten von Bella Logachova und dem Tandem Andriy Rachin­skiy und Daniil Revkovskiy gibt die Ausstel­lung, die in Koope­ra­tion mit dem Museum of the Kharkiv School of Photo­graphy entwi­ckelt wurde, Einblicke in die künst­le­ri­schen Ansätze des Phänomens der Charkiwer Schule der Fotografie.

Museum of Kharkiv School of Photography

Das MOKSOP (Museum of Kharkiv School of Photo­graphy) ist das erste ukrai­ni­sche Museum für zeitge­nös­si­sche Fotografie. Es wurde 2018 von den Fotografen Sergiy Lebedy­n­skyy und Vladyslav Krasno­sh­chok, sowie den Kunst­his­to­ri­ke­rinnen Oleksandra Osadcha und Nadiia Bernard-Kovalchuk gegründet. Der Name des Museums ist von der gleich­na­migen Bewegung der ukrai­ni­schen Kunst­ge­schichte inspi­riert – der Charkiwer Schule der Fotografie. Diese erlangte vor allem durch den Namen von Boris Mikhailov, einem der einfluss­reichsten zeitge­nös­si­schen ukrai­ni­schen Künstler*innen, inter­na­tio­nale Anerkennung.

Das MOKSOP hat einen bedeu­tenden Kernbe­stand der ukrai­ni­schen Fotografie seit den 1960er-Jahren zusam­men­ge­tragen: Heute umfasst die Sammlung des Museums mehr als 5.000 Abzüge und rund 70.000 Filmne­ga­tive klassi­scher Dokumentar- und Kunst­pro­jekte sowie die Werke junger Autor*innen. Mit dem Ziel, das fotogra­fi­sche Erbe des Landes bekannt­zu­ma­chen, führt die Kurator*innengruppe des MOKSOP ein nomadi­sches Ausstel­lungs­pro­gramm durch und organi­siert indivi­du­elle und kollek­tive Projekte mit Partner­ein­rich­tungen in der Ukraine sowie im Ausland.

Künstler*innen der Ausstellung

Sergiy Bratkov, Herman Driukov, Viktor und Sergiy Kochetov, Bella Logachova, Oleg Maliovany, Boris Mikhailov, Evgeniy Pavlov, Roman Pyatkovka, Daniil Revkovskiy und Andriy Rachin­skiy, Jury Rupin, Shilo Group (Vladyslav Krasno­sh­chok und Sergiy Lebedy­n­skyy), SOSka Group (Mykola Ridnyi, Serhiy Popov und Hanna Krivent­sova), Oleksandr Suprun.

Інформація

Вражаючу колекцію з близько 5000 фотографій та понад 70000 негативів (загалом майже 2000 кілограмів матеріалу) Сергій Лебединський, директор Музею Харківської школи фотографії (MOKSOP), привіз до Вольфсбурга через кілька тижнів після ескалації російської загарбницької війни. Роботи належать до Харківської школи фотографії, руху, який з кінця 1960‑х років культивував експериментальний художній підхід та позиціював себе як антитеза офіційній радянській фотографії. Ці роботи мали бути виставлені в тільки-но збудованому Лебединським приміщенні MOKSOP, однак в лютому 2022 року, всупереч всім нормам міжнародного права, розпочалося повномасштабне військове вторгнення Росії в Україну. В порожніх вантажівках для гуманітарної допомоги, які повертались із зони бойових дій, фотографії були евакуйовані та опинились врешті-решт в підвалі будинку Лебединського у Вольфсбурзі, де він мешкає та працює вже декілька років. Музей сучасного мистецтва «Kunst­mu­seum Wolfsburg» тимчасово зберігав це зібрання у своєму сховищі. Зараз частина колекції буде презентована на виставці Українські мрійники. Харківська школа фотографії з 13 жовтня 2023 року по 7 січня 2024 року.

Харківська школа фотографії вже пережила чимало потрясінь, які сколихнули українське суспільство: в’язка стабільність брежнєвської епохи та блискавичні зміни часів «перебудови», розпад СРСР і відновлення незалежності країни, економічна криза турбулентних 1990‑х років, дві революції та сьогоднішня неоімперіалістична загарбницька війна під керівництвом Путіна. Усі ці події раз за разом створювали нові виклики перед багатьма українськими митцями та мисткинями, роблячи Харківську школу фотографії гнучкою мережею, чутливою до змін культурно-історичного контексту.

Перебуваючи в стані постійної соціально-політичної невизначеності, художники та художниці виражали цей досвід в прагненні до фотографічного експерименту. Через ізоляцію від професійних інституцій та ринку за радянських часів, та обмежений доступ до них навіть після здобуття Україною незалежності, діяльність художників була прив’язана здебільшого до дозвілля, коли вони, зокрема, відвідували фотоклуби. Митці та мисткині або шукали притулку в конструюванні суб’єктивних світів, або сміливо висловлювалися на суспільно-політичні теми.

В історії українського мистецького нонконформізму Харків, важливий освітньо-промисловий центр, знаний насамперед феноменом Харківської школи фотографії. Цей факт зумовлений особливо жорстким контролем місцевого відділення Всерадянської Спілки художників та правоохоронних органів за мистецькою спільнотою. Не дивлячись на це, фотографи наважувалися йти всупереч принципам радянської ідеологізованої документалістики та створювали роботи, що підривали її канони. Так поруч з експериментами, як-от накладання діапозитивів або створення «неправильних» кольорів за допомогою постеризації, можна побачити й невимушену голизну, яка переслідувалась у радянські часи як порнографія. Наступні покоління (на сьогоднішній день до феномену належать приблизно 40 авторів та авторок) починаючи з 1990‑х років виробили соціально-критичні підходи та впровадили у свою практику різні медіа, як-то перформанс, інсталяція та відеоарт.

Хронологія виставки розгортається від першого покоління авторів — таких, як Борис Михайлов та Євгеній Павлов — через проєкти груп «SOSka» та «Шило» до актуальних робіт Белли Логачової та дуету Андрія Рачинського і Даніїла Ревковського. Ця підбірка, зроблена у співпраці з Музеєм Харківської школи фотографії (MOKSOP), дає уявлення про різноманіття підходів у межах феномену Харківської школи фотографії.

Музей Харківської школи фотографії

MOKSOP (Музей Харківської школи фотографії) — перший в Україні музей сучасної фотографії. Його заснували у 2018 році фотографи Сергій Лебединський та Владислав Краснощок, а також дослідниці Олександра Осадча та Надія Бернар-Ковальчук. Назва музею інспірована особливим явищем в історії українського мистецтва — Харківською школою фотографії. Цей феномен відомий міжнародній публіці передусім завдяки імені Бориса Михайлова — одного з найвпливовіших фотографів сучасності.

MOKSOP формує колекцію української фотографії від 1960‑х років і до сьогодення: наразі зібрання музею налічує понад 5000 відбитків і близько 70 000 негативів класичних документальних і художніх проектів, а також робіт молодих авторів та авторок. З метою популяризації української фотографії кураторська група MOKSOP здійснює номадичну виставкову програму та організовує індивідуальні та колективні проекти з партнерськими установами в Україні та за кордоном.

Художники виставки

Сергій Братков, Герман Дрюков, Віктор та Сергій Кочетови, Белла Логачова, Олег Мальований, Борис Михайлов, Євгеній Павлов, Роман Пятковка, Даніїл Ревковський та Андрій Рачинський, Юрій Рупін, група «Шило» (Владислав Краснощок та Сергій Лебединський), група «SOSka» (Микола Рідний, Сергій Попов та Ганна Крівенцова), Олександр Супрун.

Konzept und Kurator
Sergiy Lebedy­n­skyy

Kurato­ri­sche Assistenz
Carla Wiggering, Oleksandra Osadcha